Любов

Ми всі прагнемо Любові, або, принаймні, того, щоб бути любленими. Це одвічний поклик нашого існування.

Одні вкладають усі сили та ресурси у відточування своєї зовнішньої привабливості для довкілля. Інші вважають: якщо вони будуть матеріально забезпеченими, то неодмінно стануть ідеальним об'єктом для дарування Любові. Є і треті, які вірять в ідеальну «половинку», яку, мовляв, лише необхідно віднайти.

Всі ці шляхи ведуть геть від глибинного відчуття Любові.

Ми, безперечно, можемо мати кращий вигляд, викликати більше симпатій, здобувати ширше коло знайомств, деякі з яких захочуть поєднати з нами своє життя. Але який стосунок це має до справжньої Любові?

Будучи заможними, успішними, а для когось навіть незамінними, ми можемо перетворити наших супутників життя на залежних від нас. Проте залежність і Любов – це різні виміри буття.

А що ж із пошуком ідеальної половинки? Ідеальних людей не існує. Рано чи пізно виявляться не помічені нами раніше вади. І що тоді? Шукати новий об'єкт для прив'язаності, нескінченно блукаючи у цій екзистенційній самотності?

Закоханість — це лише потужний емоційний сплеск, мана, буря гормонів, ейфорія. Цей стан завжди має сексуальну орієнтацію і завжди є нетривалим. У кого б ми не закохалися, це наваження минає.

То що ж таке Любов у своїй сутності? Багато хто вважає, що Любов — це лише почуття, але ж почуття приходять і відходять. Та коли ми вирішуємо поєднати свою долю з долею іншої людини, ми обіцяємо любити вічно. Як це можливо без свідомого вибору і постійного зусилля? Невже Любов може бути справою випадку чи щасливої долі?

Любов — це не пасивний факт везіння; Любов — це дія, це вчинок буття. Видатний психолог ХХ століття Еріх Фромм так окреслив її сутність:

Любов — це завжди дія. Любов — це непереборне бажання турбуватися і бути глибоко зацікавленим у житті та розвитку іншої людини. Любляча особа відчуває відповідальність за себе і того, кого любить. Вона повинна поважати унікальність іншого, бачити його таким, який він є насправді, і допомагати йому рости й розкриватися його власним шляхом – допомагати заради нього самого, а не заради власної вигоди. Але неможливо поважати іншого повною мірою, не пізнавши його глибинно. Справжнє знання іншого можливе лише тоді, коли ти здатен побачити його світ з його власної перспективи. Треба увійти в особистий світ іншого, пізнати його, жити в його житті і відчути його смисли та переживання.

Любіть і будьте любленими у своїй повноті буття!